Підстави припинення права користування землею

Право користування земельною ділянкою не припиняється у разі набуття права власності іншою особою на житловий будинок або будь-яку споруду на цій ділянці.

14 лютого 2017 року Справа № 923/279/16 Вищий господарський суд України

«…підставами примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку є: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом (ст. 143 Земельного кодексу України).

З викладеного вбачається, що приписи зазначеної статті не передбачають такої підстави для примусового припинення права землекористування, як набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, на що посилається позивач, а відтак чинне законодавство не передбачає можливості припинення права користування земельною ділянкою в примусовому порядку за рішенням суду у зв'язку з вказаними обставинами.

Колегія суддів зазначає, що позбавлення суб'єкта права постійного землекористування земельної ділянки після державної реєстрації цього права поза межами підстав, визначених ст. 143 Земельного кодексу України, є порушенням права останнього на користування земельною ділянкою».

Припинення права користування землею у разі смерті

Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи.

15 лютого 2017 р. 178/1918/14-ц Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВССУ

«… ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.»

Земельні питання у порядку цивільного судочинства

Порядок судового оскарження, щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, затвердження цього проекту і передачі земельної ділянки у приватну власність, визнання протиправною та скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки.

Подібні справи розглядаються у порядку цивільного судочинства.

Постанова від 31 січня 2017 року № 21-1237а16
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

«У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держземагентства від 13 серпня 2014 року № 17-460/16-14-СГ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_2, затвердження цього проекту і передачі земельної ділянки у приватну власність; визнання протиправною та скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки.»

«Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.

Із наведеного вище неповного переліку обставин убачається, що предметом спору у цій справі були реєстраційні дії із державної реєстрації за третьою особою права власності на земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту, яка, з позиції позивача ОСОБА_1, не була вільною і тривалий час перебувала в користуванні позивача та членів її родини, тоді як третя особа ОСОБА_2 дотримується протилежної позиції і вважає, що він набув на неї право власності на законних підставах.

Цей спір сторони та суди визнали таким, що належить до юрисдикції адміністративних судів.

Однак у контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між його суб’єктами, такий висновок не можна визнати правильним.»

«Рішення суду касаційної інстанції, яке переглядається, про законність реєстраційних дій, ґрунтується на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішення якого і поза зв’язком з яким не можуть бути розв’язані питання, пов’язані з реєстрацією права власності на землю. Позаяк це рішення, як і рішення судів попередніх інстанцій, помилково були розглянуті в порядку адміністративного судочинства, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС вони підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі – закриттю.

Рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації захисту свого права на земельну ділянку у порядку цивільного судочинства».

Зміна умов договору оренди землі

Надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог частини 2 статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

07 лютого 2017 року Справа № 910/5373/16 Вищий господарський суд України

«Виконувач обов'язків керівника Київської місцевої прокуратури № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Ремторгустаткування" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 13.04.2006 № 72-6-00371, а саме: викладення пункту 4.2 в такій редакції:

"Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки". Позов вмотивовано прийняттям міською радою рішення про затвердження нормативної грошової оцінки земель, відповідно до якої визначається розмір орендної плати, приписами статей 14 Конституції України, статей 288, 289 Податкового кодексу України, статей 1, 13, 15, 21, 30 Закону України "Про оренду землі".

Відповідач проти позову заперечив, вказавши, що позивач передчасно звернувся з позовом до суду, оскільки не надсилав пропозицій відповідачу щодо внесення змін до договору у відповідності до вимог статті 188 Господарського кодексу України».

Позов задоволено – О.Б.

«Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини 2 статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог частини 2 статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Відтак, висновки судів щодо наявності підстав для задоволення позову та приведення розміру орендної плати за земельну ділянку у відповідності до вимог чинного законодавства є законними та обґрунтованими, при цьому доводи касаційної скарги щодо передчасності звернення з позовом до суду спростовуються обґрунтованими, доводами судів попередніх інстанцій.»

Момент набуття чинності договору оренди землі

Саме від моменту реєстрації договору оренди землі починається відлік 5-ти річного строку дії договору. Зустрічались і інші позиції, в яких на перше місце ставилось фактичне користування земельною діялнкою.

01 лютого 2017 р. 547/61/16-ц Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВССУ

«Згідно з положеннями ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із ч. 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. 

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень ст. 638 ЦК України, ст. ст. 125, 126 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши правову позицію із цього питання у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16.

Враховуючи вищевикладене, помилковими є висновки судів щодо початку і закінчення строку дії договору оренди землі від 08 квітня 2008 року, який було зареєстровано 06 вересня 2010 року, адже саме від моменту реєстрації договору починається відлік 5-ти річного строку дії договору».